Це сталось в однiй з мiських шкiл. У наше мiсто переїхала сiм’я моїх знайомих пiсля того, як у них закiнчився контракт з одним солiдним пiдприємством на Пiвночi.
Вони купили собi квартиру, знайшли гiдну роботу, фахiвцi вiдмiннi, таких всюди запросять на роботу, як то кажуть, “з руками i з ногами вiдiрвуть”.
Одним словом, облаштувалися. Турбував лише стан доньки п’ятикласницi: дiвчинка почала приходити додому зi школи заплакана, не хотiла вчити уроки, i з вiдмiнницi скотилася до поганих оцiнок.
Дiвчинка була дуже розумна, i батьки просто не вiрили, що вона могла не вивчити урок.
Все виявилося набагато складнiше, нiж могло б здатися на перший погляд. З’ясувалося, що в новiй школi вона “блиснула” своїми знаннями перед однокласниками. Її хвалили вчителi, i заздрили їй ровесники. Однокласники обзивали її образливим словом «вискочка», а на перервах штовхали в коридорi, i не пускали в буфетi в чергу за пирiжками.
В школу пiшов батько, де про все i дiзнався. Класна керiвниця, з якої вiн поговорив, вiдповiла просто: а що ви хочете, це ж дiти.
Батько попередив, що якщо над дiвчинкою не перестануть знущатися вiн поскаржиться до вищих iнстанцiй.
На якийсь час все затихло. Правда, до дiвчинки приклеїли ще один «ярлик»: ябеда.
А потiм все почалося спочатку. Як тiльки у дiвчинки знову з’явилися п’ятiрки з усiх предметiв все повернулося на старi позицiї. Одного разу дiвчинка прийшла зi школи вся в сльозах, i сказала, що бiльше туди не пiде. Батьки розпитали у неї, що знову сталося. І вона розповiла, що однокласники на перервах дiстають з її портфеля всi речi, i розкидають по пiдлозi.
Батько рiшуче попрямував до школи, зайшов клас, i запитав: чи дiйсно таке вiдбувається? На питання: навiщо вони це роблять школярi вiдповiли, що це у них гра така.
Батько мовчки пiдiйшов до кожної парти i змiв усе шкiльне приладдя кривдникiв дочки на пiдлогу. А потiм вiдправився в кабiнет директора школи за поясненням.
На що директриса вiдповiла: це ж дiти, можливо у них дiйсно така гра.
Тодi батько потягнувся до сумочки цiєї поважної панi та розкидав по пiдлозi всi її речi. Вона з вiдкритим ротом спостерiгала за тим, що вiдбувається. І ледь видавила з себе: навiщо ви це зробили? На що батько вiдповiв, що це у нього гра така. І так вiн буде грати кожен день, якщо над його донькою не припиняться знущання.
З тих пiр дiвчинку бiльше не ображали. У неї з’явилися подруги, i повернулася бажання до навчання. Школу вона закiнчила iз золотою медаллю, довiвши, що вона не вискочка i не ябеда.
