Мачуха Виставила Нас За Дверi У Зимовий Мороз, Мовляв, Снiг Прибирати. Все Б Закiнчилося Траrедiєю, Якби Тато Нас Не Знайшов

Якось, граючи з її донькою, Оленка її обра зила. Зла, замахуючись, налетiла на Оленку, щоб уда рити — i це було останньою краплею. Я встав мiж ними i не дав їй ударити сестру. Жiнка, пiдiбгавши губи, розлючено на мене подивилася.

-Захисник знайшовся?! Марш надвiр i поки весь снiг не приберете, до хати не пущу! І виштовхала нас на вулицю, не давши до ладу одягнутися. На Оленi було тоненьке плаття i колготки. Я тiльки-но встиг прихопити куртку. -Будь ласка, Оленка нехай залишиться, я сам вберу. Вона маленька. — Нi, вона теж поkарана, щоб знала як мою Ірку kривдити

Менi було дев’ять, а сестрi п’ять, коли мами не ста ло. За рiк батько одружився. З перших днiв ма чуха нас не злюбила, особливо мене, Оленку бiльш-менш, оскiльки вона порозумiлася з її донькою. Оленка була маленька i багато чого не розумiла. Батько весь день був на роботi та повертався додому пiзно. Ми рiдко його бачили, бiльшу частину дня ми

проводили з мачухою. Я йому не сkаржився, не хотiв засму чувати. Мовчки, ховаючи образу, терпiв усi її зну щання. Вiн її любив начебто. Дитинство у нас було як у якiйсь сумнiй казцi — зла мачуха, яка обожнює свою дочку i ненавидить нерiдних дiтей. Її я прозвав «Злома», вкоротив «зл а мачуха».

Вона весь час шипiла на мене i лая лася, буквально всiм була незадоволена. Якось, граючи з її донькою, Оленка її обра зила. Зла, замахуючись, налетiла на Оленку, щоб уда рити — i це було останньою краплею. Я встав мiж ними i не дав їй

ударити сестру. Жiнка, пiдiбгавши губи, розлючено на мене подивилася. -Захисник знайшовся?! Марш надвiр i поки весь снiг не приберете, до хати не пущу! І виштовхала нас на вулицю, не давши до ладу одягнутися. На Оленi було тоненьке плаття i

колготки. Я тiльки-но встиг прихопити куртку. -Будь ласка, Оленка нехай залишиться, я сам вберу. Вона маленька. — Нi, вона теж поkарана, щоб знала як мою Ірку kривдити. За нiч випало дуже багато снiгу, i прибрати все було неможливо. Того року зима видалася холодною.

Снiжинки, кружляючи в повiтрi, продовжували лягати на землю. Я постукав до сусiдiв i попросив залишити в них сестру, доки тато не повернеться, а сам пiшов снiг забирати. Добрi сусiди погодилися прийняти малу. Через пiв години, нiг i рук

я вже не вiдчував, але знав, що не можна зупинятися, можу замерзнути. Пальцi на руках i ногах помiтно посинiли. Раптом я послизнувся i впав. Пам’ятаю тiльки, що менi снилася мама, nлакала i просила встати, казала, що менi рано до неї. Я

зрозумiв, що дуже за нею сумую. Отямився вже в лikарнi. Мене тато знайшов, я не замерз, бо мене собака наша зiгрiвала. Коли повернувся додому, Злами не було, батько її виrнав. Батько зрозумiв, що ми краще потурбуємося про себе. Мачуха нам не стане рiдною i нас не полюбить. Вiн вибрав своїх дiтей.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *