Наталя прибирала зі столу, коли у вікно хтось несміливо затарабанuв. Одинадцята ночі. В цей час у селі тиша, всі по хатах. – Хто там? – Не відсуваючи фіранку, запитала жінка. – Це я, Наталю. Вона одразу впізнала по голосу Михайла і ще більше занепокоїлася. Минуло майже п’ять місяців з того дня, як він зрадив Наталі і ось він тут. – Вийди, я хочу тобі все пояснити, – раптом сказав чоловік

ЦІКАВО
Наталя прибирала зі столу, коли у вікно хтось несміливо затарабанuв. Одинадцята ночі. В цей час у селі тиша, всі по хатах. – Хто там? – Не відсуваючи фіранку, запитала жінка. – Це я, Наталю. Вона одразу впізнала по голосу Михайла і ще більше занепокоїлася. Минуло майже п’ять місяців з того дня, як він зрадив Наталі і ось він тут. – Вийди, я хочу тобі все пояснити, – раптом сказав чоловік
09.11.2022

Перш ніж сказати Насті правду, Наталя казала, що батько у відрядженні, сподівалася, що скоро з’явиться і сам все дочці пояснить. Тільки через три місяці відлучення Михайла, вона сказала Насті, що батько до них більше не повернеться і тоді так жорстко відповіла на запитання дочки: “Чому?”

-Іншу дружину знайшов, міську.

Наталя пошкодувала, що так прямо відповіла Насті, такий тягар на дитячі плечі звалила.

Дуже гірко плакала дочка і заглядаючи в очі матері, питала з надією:

-Може татко ще повернеться? Мамо, він любить нас.

-Звичайно любить, – сказала Наталя, – заспокоюючи Настю.

Що вона могла відповісти дитині? Так любить, що прийшов з порожніми руками. Хоча б щось дитині привіз.

Неприязнь Наталі до Михайла міцніла. Вона прожила з ним дванадцять років і виявилося, що зовсім не знала його, ніби вчора прийшов не той Михайло, якого вона любила, а чужа, незнайома їй людина.

Настя розповіла про батька в сараї і вискочила надвір. Михайло, як і вчора, сидів на лавці біля сараю і посміхався радісній дочці. Настя сіла біля батька, взяла його за руку і поклала йому голову на груди. Він поцілував дочку, а вона, посміхаючись, щось розповідала йому.

Всю цю картину Наталка спостерігала у вікно. Не було чутно, про що вони говорили, але було видно, що Настя настільки щаслива бачити батька, що очей від нього не відривала.

“Як же шкода Настю. Що буде з нею, якщо він знову піде? Може варто через дочку продовжити з ним жити? А як же я? Я бачити його не можу. Але я доросла, потерплю. Напевно потерплю” – вирішила Наталя і вигукнула у відкрите вікно:

-Настя, йди снідати, а то в школу запізнишся.

Настя встала з лави і не наважувалася відійти від батька, поглядала то на батька, то на матір.

-І тата запрошуй снідати, – побачивши метання дочки, крикнула Наталя

Радісна Настя взяла батька за руку і повела до будинку.

Снідали всі разом, як раніше, тільки Наталя стала іншою, все в її душі змінилося.

-Я машину купив, – посміхаючись сказав Михайло, – за хвірткою стоїть. Можемо влітку на море поїхати.

-Як здорово, мамо. Поїдемо?

-А що ж ти в сараї спав, а не в машині?

-У сараї тепліше.

-Мамо, так ми поїдемо на море?- раділа Настя.

Наталі хотілося сказати: “А що ж ти доньці за п’ять місяців жодного разу гроші не надіслав? На машину збирав? Як ми тут виживали на мою мізерну зарплату тобі було не цікаво?”, але Наталя зібрала в собі всі сили, щоб при Насті не висловити свої образи.

-Поїдемо, – сказала Наталя.

Їй здалося, що до цього напружений Михайло зітхнув з полегшенням і розслабився.

-Наталю, я зараз теж на роботу поїду. Що купити, що привезти? Може якісь продукти?

– Що хочеш, – байдуже сказала Наталя.

Дорогі читачі. Мені цікава ваша думка щодо цієї історії. Як ви вважаєте, чи потрібно заради дітей прощати зраду?

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *