Олексiй та Юля сидiли за вечерею, коли зателефонували та повiдомили, що батька Олексiя не стало.
– Зранку поїдемо? – запитала дружина.
– Нiкуди я не поїду. Вiн виставив мене з дому, навiщо я поїду, – байдуже промовив чоловiк.
– Нiчого собi. Вiн же батько. І iншого не буде. Так не можна потiм ти шкодуватимеш, – спробувала пояснити дружина.
Юля пам’ятала сварку Олексiя iз батьком майже десять рокiв тому. Олексiй тодi перегнув палицю. Почалося все з розмови про сестру та її чоловiка. Вони успiшнi. Батько дав грошей на розвиток їхнього бiзнесу, а Олексiю сказав заробляти самому. А насправдi Олексiй усi грошi, якi батько давав йому, прогуляв.
Тобто Олексiй отримав вiд батька таку ж суму, що й сестра. Тiльки витратив все на розваги. А тодi вирiшив попросити знову. Батько вiдмовив. Олексiй почав сваритися, йому потрiбнi були грошi погасити кредит. Батьку набридли сварки сина i вiн вказав на дверi.
– Намаєшся ти з ним. А потiм будеш не потрiбна, i вiн тебе викресле зi свого життя. Я свого сина знаю, – сказав тодi свекор Юлi.
Життя легким i не було. І ось тепер батька Олексiя не стало. Юля все ж таки вмовила його їхати на прощання.
Все, що вiдбувалося там, Олексiю явно не подобалося. Постарiла мати. Будинок, наведений сестрою в порядок. Все змiнилось. Все чуже.
Юля згадала слова свекра. Викресле її. Може й мав рацiю. До матерi байдужий, до сестри теж. Нi сльозинки за батьком. Та й взагалi став абсолютно байдужим до всього, що вiдбувається. Навiть власнi дiти вiдсторонилися вiд нього. Адже скоро й онуки пiдуть. Син вже одружився. Донька замiж зiбралася. Та й у неї, Юлi, вiк вже, а вона все намагається догодити чоловiковi на шкоду собi. А це не так просто. Майже 50 Олексiю, а все мрiє про бiзнес. Починав тричi, але так i працює на заводi простим робiтником. Виннi всi, грошей не дали. Батько, мати, сестра, та й дружина. Тому що у дружини зарплата бiльша, нiж у нього.
Все, що вiдбувається останнiми днями, Юля розцiнила, як пiдказку згори. Перестала виконувати примхи чоловiка: принеси бiлизну, подай рушник, де пульт, де капцi, де сорочки. Все на своїх мiсцях, попрацюй сам. Перестала бiгати до булочної у вихiднi за свiжою випiчкою. Просто купувала з вечора. Так i з обiдом у вихiднi. Все одно не помiчає. Спочатку обурювався, що самому доводиться грiти, але що ж поробиш. А вихiднi почала проводити в салонi краси та в парку. У кiно намагалася Олексiя витягнути, до парку, але ж вiн втомився.
– Ти що? Я втомлююсь. Ось якби бiзнес, – починав знову вiн.
– Ага. Був уже, – єхидно говорила дружина.
– Треба ще. У мене є план.
А план був. Олексiй дочекався спадщини батька. Судився з матiр’ю та сестрою. З великими сварками. Сестра виплатила йому частину за будинок, у якому залишилася жити мати, та й рахунок батька в банку роздiлили. Повернувся вiн додому з грошима i вiдразу подав на розлучення.
– Все. Ти заважаєш моєму розвитку. Менi треба цвiсти, а ти вже зiв’яла, це були його останнi слова перед вiдходом.
Юля вже чекала на такий розвиток подiй. Знову згадала слова свекра. Просто викреслив її зi свого життя. А може вже давно викреслив, просто чекав слушний момент.
У сина народився хлопчик, онук Юлi. Дочка замiж вийшла. Олексiй тiльки по телефону привiтав, а про подарунки навiть не йшлося.
– Мамо, тебе треба замiж видати. – сказали дiти.
– А що? Може, i вийду, – усмiхалася Юля.
– Правда?
– Правда. Ну не одразу, поживемо, вас познайомлю.
Юля вже рiк, як спiлкувалася з чоловiком. Вони разом бiгали вихiдними у парку, ходили в кiно, а потiм їли свiжi булочки та пили каву у найближчому кафе. Дiти в нього були дорослi, такi ж як i Юля.
Євген та Юля стали жити разом. Чоловiк переїхав до неї, а його квартиру почали здавати. Їхнi дiти потоваришували. Усi разом на всi свята збираються як одна велика родина.
Новий рiк у батькiв святкували. Олексiй прийшов вперше за три роки пiд саме свято. На що сподiвався? Думав, що дружина колишня чекає? А вона одружена. Цвiте. Не очiкував побачити велику дружну родину з дiтьми та онуками з усiх бокiв. Внукiв своїх вперше побачив. Дружина вже чужа. Дiти запросили за стiл, тiльки веселощiв немає в нього. Пiшов пiсля дванадцятої, непомiтно. А що приходив? Бiзнес не вийшов, на роботу не беруть грошей немає. Але не зiзнався. Соромно. Подумав їхати до матерi. Бiльше нiкуди. Та й там у нього нiчого нема. Сiв на лаву бiля будинку колишньої дружини. Вiкна свiтять, люди веселяться. Змерз зовсiм i почав засинати.
– Ей. Чоловiче. Ану вставай. Холодно дуже. Швидко вставай, пiшли.
– Вiдчепись. Вiдчепись, – пробурмотiв Олексiй.
– Пiшли швидко.
Вона привела його до будинку навпроти. Переконала прийняти гарячий душ, пригостила чаєм. Тiльки пiсля цього вiн помiтив, що вона жiнка рокiв п’ятдесяти.
– Чого сам? Адже Новий рiк.
– У мене всi там, – показав вiн у вiкно через дорогу. – Усi колишнi. Дружина, дiти, онуки. Навiть квартира колишня.
– Ну гаразд дружина колишня. Але ж дiти, онуки. Так не буває.
– Буває. В мене буває.
Галина жила сама. Дiтей у неї не було. Чоловiка не стало. Вона все вiддала б за велику родину, але нi. Одна.
– Якщо нема куди йти, то можеш залишитися. Тiльки врахуй, я тебе доглядати не буду. За кiмнату платитимеш i готуватимеш сам.
– У мене немає роботи.
– Це я влаштую.
Вона справдi влаштувала його на роботу. Переконала спiлкуватися з дiтьми та онуками. Щоправда, вiн не дуже хотiв. Але дiти й цьому радiли. Часто дивився у вiкно свого минулого життя. Там його колишня дружина щаслива у великiй новiй родинi.
