Розмова двох свiчок. Прочитав її ви багато зрозумiєте про життя.

— Шкода менi тебе.., — сказала незасвiчена свiчка своїй запаленiй подрузi. — Короткий твiй вiк. Ти весь час гориш, — i

незабаром тебе не стане. Я набагато щасливiша за тебе. Я не горю, i, отже, не тану; лежу спокiйно на боцi i проживу дуже довго. Твої ж днi полiченi…

Вiдповiдала палаюча свiчка:

— Я анiтрохи не шкодую про це. Моє життя прекрасне й сповнене значення. Я горю, i вiск мiй тане, але вiд мого вогню

запалюється безлiч iнших свiчок, i мiй вогонь вiд цього не убуває. Я свiтлом розганяю морок ночi; радую очi дитини на

святi; оздоровляю повiтря бiля лiжка хворого, бо збудники хвороб не виносять живого вогню; або пiдношуся символом

молитовного устремлiння людини. Хiба коротке життя моє не прекрасне?

— І менi шкода тебе, незасвiчена моя сестро. Жалюгiдна твоя доля. Ти не виконала свого призначення; i що з твоєю душею —

вогнем? Так, ти пролежиш в цiлостi довгi роки, але кому ти потрiбна така, i яка радiсть i користь вiд тебе? Право, краще

горiти, нiж спочивати, тому що в горiннi — життя, а у сплячцi — смерть. І ти жалiєш мене , що я скоро згорю i перестану

жити, але ти в твоїй бездiяльностi й не починала жити, i так i помреш, не почавши. А життя пройде повз…
Так говорили двi свiчки…

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *