3-Рiчна Дочка Запитала: «Знаєш, Чому Бог Так Довго Не Давав Тобi Дитинку?»
Я фарбувала меблi в гаражi, а моя 3-рiчна дочка малювала крейдою на бетоннiй пiдлозi. Аж раптом вона вимовила: “Я рада, що Бог зробив тебе моєї матусею” . Я не була готова до цього i перепитала: “Що? “На цей раз у неї вийшла бiльш незграбна фраза: “Я рада, що ти моя матуся вiд Бога” .
Мої очi наповнилися сльозами. Потiм моя маленька почала молитися: “Боже, дякую тобi за те, що ти дав менi мою матусю. І спасибi тобi (цього я не розiбрала). Спасибi тобi за те, що вона готує менi снiданки i що ми будемо сьогоднi готувати гарбузовi бiсквiти. Сподiваюся, вони у нас вийдуть”.
Потiм вона вiдкрила очi i пiшла малювати далi. ” Хто навчив тебе всього цього?” – запитала я, намагаючись перебороти ком, що застряг у горлi. Їй всього три роки, i я поняття не мала, що в її маленькому сердечку може бути стiльки подяки. Зазвичай наша дочка нiколи не хотiла
молитися вголос, навiть коли ми заохочували її. Дивно, що її маленьке сердечко може вмiщати в себе бiльше любовi, нiж я могла собi уявити, а її думки можуть охоплювати такi поняття, як Бог, любов i вдячнiсть …
“Спасибi, Шейла , – сказала я, посмiхнувшись. – Я дуже рада, що Бог послав менi таку донечку” . Я б обняла її, якби мої руки не були в бiлiй фарбi, а мiж нами не було такої великої вiдстанi. Я думала, що це кiнець розмови, але дочка задала ще одне питання …
“Тобi довелося довго чекати мене, мамочко?” – запитала Шейла. Я розповiдала їй цю iсторiю сотню раз, але вона хотiла почути її знову. Я пiдiйшла до неї ближче: “Так, люба. Я просила Бога про дитинку знову i знову, але Вiн довго не давав її менi. А потiм, коли ми з татом дiзналися, що ти у мене в животику, ми були такi щасливi!”
“Ти знаєш, чому Бог так довго не давав тобi дитинку?”– запитала дiвчинка. “Нi, сонечко, я не знаю” , – здивовано вiдповiла я.
“Я знаю, чому , – сказала дочка. – Тому що Вiн створював мене”.
Я подивилася в її глибокi блакитнi очi, якi здавалися просто неземними; її кучеряве свiтле волосся пропускало крiзь себе сонячнi промiнчики. У той момент менi здалося, що їй тисяча рокiв.
“Вiн створював мене” – цiєї вiдповiдi менi було досить. Звичайно! У цьому було стiльки сенсу! Дивлячись на неї в той момент, я розумiла, що ця дитина дуже довго спала у Бога на грудях, як нiби небеса не хотiли вiдпускати її.
Я пишу це для всiх, хто вже дуже довго молиться про появу дiток. Я пишу це для тих, хто вже втратив надiю коли-небудь завести малюка. Не впадайте у вiдчай, не гнiвайтесь на Бога. Вiн чує вашi молитви. Просто поки що вiн створює вашу дитинку.
Я не знаю, чи з’являться у вас дiти при пологах чи при усиновленнi. Нам не дано зрозумiти, як все влаштовано на небесах, але, можливо, Бог так довго не дає вам малюка, тому що вiн творить справжнiй витвiр мистецтва. І одного разу ваш малюк скаже вам:
“Бог просто творив мене дуже довго“. І це i буде ваше щастя. Просто дочекайтеся його.
